Історія самогоноваріння

Самогоноваріння бере свій початок ще з часів Київської Русі. Ні одне застілля без цього напою не відбувалося, бо, у всі часи, самогон вважався найкращим натуральним алкоголем...

Історично неможливо встановити коли, де і як з'явився самогон. Згадка про напій є у матеріалах XIII століття, у яких вказано, що Таддео Альдеротті (флорентійський алхімік) винайшов фракційну дистиляцію. Він хотів створити речовину, яка стала б базою для всіх лікарських настоянок.

Самогон можна приготувати з будь-яких компонентів - фруктів, ягід, злаків і, навіть, овочів.

В тому чи іншому вигляді самогон існує в багатьох країнах світу. У північних районах Європи - Нідерландах, Великобританії особливою популярністю користується джин - напій із зерен і спецій з додаванням ягід ялівцю. У південних регіонах, де різноманіття сортів винограду, поширені - чача, бренді та граппа. На півночі Франції навчилися робити самогон із яблучного соку-кальвадос, на Балканах у Чехії та Угорщині - поширена сливовиця, у Мексиці - самогон із соку агави.

Традиційний самогон отримують під час перегонки браги, приготованої із цукру, свіжого зерна, фруктів, ягід, а також інших продуктів, багатих на цукор. Рецептів безліч: від класичного - із пшениці та ячменю, до екзотичного - з карамелі, пелюсток троянд, лаванди та бузини.

Однак, незалежно від виду інгредієнтів, процес завжди складається з певних етапів: спочатку готується брага, а потім її переганяють через спеціальний апарат для отримання самогону.

Опісля, самогон піддається ректифікації, очищенню, ароматизації. За бажанням смак напою збагачують різноманітними добавками.

Процес самогоноваріння, якщо результат хочеться отримати якісний, вимагає багато часу та ретельного контролю на всіх етапах виготовлення.

Варити самогон – це створювати національний продукт. Національний продукт – це важливий елемент збільшення впізнаваності країни.